Темою заходу стало значення українського слова у воєнний час – як інструменту пам’яті, опору та єднання. Учасники клубу почули особисту історію Сергія БАСІНОВА: ветеран розповів про бойовий досвід, службу в розвідці та у морській піхоті, а також втрати та внутрішні зміни, які привели до ідеї створення літературного простору.

   Поезія завжди йшла поруч із Сергієм. Його оточували люди з тієї самої «поетичної бульбашки» — митці, автори, ветерани, для яких слово має вагу не меншу, ніж зброя. Тож коли з’явилася нагода поділитися власним досвідом зі здобувачами, Сергій вирішив залучити до ініціативи й коло літературних однодумців, щоб разом говорити про силу українського слова.

   Присутні переглянули коротку добірку кадрів з фронту, після чого обговорили, як література допомагає вистояти під час війни та чому сучасна українська поезія звучить інакше.

   Було обговорено формат майбутніх зустрічей: щомісячні діалоги щодо книг, поезії, авторських текстів на теми гідності, пам’яті й стійкості. Особливістю клубу стане взаємодія ветеранів, курсантів і ліцеїстів через спільне читання та відкриті розмови.

   «Символічна назва ініціативи – «Слово, що лікує». На війні я побачив, наскільки важливе слово: ми воюємо не лише зброєю, а й культурою, тож українська поезія – це окремий фронт. Сьогодні ми почали не з книжки, а з життя. Наступного разу відкриємо сторінки й розбиратимемо, як слово може стати опорою для читача», – підсумував Сергій БАСІНОВ.

Відділення комунікацій ДДУВС